Заповідник "Кам’янець"

Як уже повідомлялося, серед чудес України, обраних шляхом голосування самими українцями, — заповідник «Кам'янець», Києво-Печерська Лавра, парк «Софіївка», заповідник «Софія Київська», Херсонес Таврійський, Хотинська фортеця та заповідник «Хортиця».

Сьогодні наша розповідь про Кам'янець-Подільський. Місто, що споконвіків лежало на кордонах держав та імперій, вчило толерантності всіх своїх різноплемінних мешканців. Його ще називають музеєм просто неба.
Завітавши до Кам'янця-Подільського, потрапляєш під чари багатовікової історії, що панує на вузеньких вулицях, за замковими мурами, у палацових будівлях, монастирях, костьолах, церквах, милуєшся унікальними панорамами Старого міста на стрімких урвищах і скелях в оточенні водоспадів Смотрича.
Кам'янець-Подільський — місто, що зберегло дух середніх віків. Тут можна побачити одну з найбільших оборонних споруд України, фортецю, що займає провідне місце у світовій історії оборонного зодчества.
Десь у глибині століть губиться час зародження міста. Історико-археологічні пам'ятки свідчать, що на цих землях люди жили з давніх-давен. На території Старого міста, фортеці та в урочищі знайдено залишки поселень трипільської культури, доби бронзи й раннього заліза. У перші століття нашої ери територію майбутнього Кам'янця та його околиць населяли племена черняхівської культури, основним заняттям яких було землеробство, а знайдені тут римські монети ІІ–ІІІ століть свідчать про торгові зв'язки місцевого населення з жителями Північного Причорномор'я та римських провінцій.
Наприкінці першого тисячоліття нашої ери територію сучасного Кам'янця, як і все середнє Подністров'я, заселяли східнослов'янські племена уличів та тиверців, що входили до складу Київської Русі.
Вперше Кам'янець-Подільська фортеця згадується в 1374 році у грамоті князя Юрія Корятовича. Археологічні дослідження свідчать, що фортеця існувала ще у Х–ХІІІ століттях, але спочатку вона являла собою типову староруську дерев'яну оборонну споруду. Стіни та башти були в основному дерев'яними і лише частково кам'яними.
Будівництво кам'яної фортеці літопис приписує литовським князям Корятовичам, які правили Поділлям майже два століття і залишили після себе значну культурну спадщину в історії України.
За багатовікову історію місто-фортецю було взято штурмом лише двічі. Вперше — у 1393 році литовським князем Вітовтом через незгоду гарнізону фортеці. Вдруге — у 1672 році турками в результаті капітуляції. Ця подія відображена в історичному романі «Пан Володиєвський» письменника Генріха Сенкевича та в однойменному фільмі Єжи Гоффмана. У XV столітті Поділля було загарбане польсько-шляхетською державою, і Кам'янець-Подільський став центром воєводства, важливим пунктом оборони Речі Посполитої.
Про могутність фортеці складали легенди. За однією з них, хан Осман, побачивши 1621 року укріплення міста на річці Смотрич, запитав у його жителів: «Хто збудував таке могутнє місто?». «Сам Бог», — була відповідь. «То нехай Бог і здобуває його!» — промовив хан і повернув військо від стін Кам'янця-Подільського. Проте турецький слід у місті таки залишився. У серпні 1672 року місто на 27 років було захоплене турецькими завойовниками. У 1674-1699 роках турецька влада почала перебудовувати християнські споруди на мечеті. Пам'ятка тих часів є в Кам'янці. Це — мімбар біля каплиці Пресвятих тайн. Напис на ньому й дотепер сповіщає, що «нема бога, окрім Аллаха, а Мухаммед — пророк його». До речі, поляки, коли повернули собі місто, розумно вирішивши, що ламати — не будувати, зберегли мусульманську святиню, але у 1756 році поставили зверху католицьку статую.
У каплиці Радників знаходиться один з найцінніших у мистецькому плані скарб Кам'янця — надгробок 21-річної Лаури Пшездецької з містечка Чорний Острів. Протягом двох років, з 1874-го по 1876-й, відомий скульптор Віктор Бродський виготовляв свій шедевр з цільної глиби карарського мармуру. Реалістичність образу перевершила всі сподівання невтішних батьків. Скорботний ангел загасив факел життя, книжка навічно відкрита на двадцять першій сторінці...
А ось комендантський палац Яна де Вітта — генія, що звів домініканський собор у Львові. Саме тут деякий час жила його невістка, прекрасна грекиня Софія Глявоне-де Вітт, пізніше — Потоцька, чиїм іменем названо знаменитий дендропарк в Умані. І хтозна, чи відбулася б коли-небудь "Софіївка", якби син коменданта не зустрів прекрасну 13-річну полонянку, яку посол польського короля Боскамп-Лясопольський віз монарху у подарунок. Таємне вінчання у Зіньковецькому костьолі — і невдовзі Європа падає до ніг юної графині де Вітт.
Неподалік від палацу — залишки гаремної в'язниці, куди кидали непокірних наложниць намісника Поділля Галіль-паші. Ось поруч його будинок, а ще вище — старий вірменський шпиталь. Нагору катедрального мінарету ведуть 145 крутих сходинок, їх доводиться долати майже у цілковитій темряві. Цей шлях сліпий муедзин долав 5 разів щодня. З мінарету відкривається панорама фортеці та острова.
А, взагалі, архітектура Старого міста-заповідника зберегла зразки культур різних народів (українців, поляків, вірмен, турків і росіян) та релігій (православної, католицької, іудейської, мусульманської): турецький мінарет, турецький та вірменський бастіони XVII ст.; Миколаївську (вірменську) церкву XIV ст.; дерев'яну Хрестовоздвиженську церкву XVIII ст.; монастирські комплекси ХV–ХVІІI ст. орденів Домініканів, Францисканів. Всього у місті над Смотричем налічується понад 170 пам'яток архітектури, понад 150 з яких розташовані на території заповідника.
Підземелля фортеці використовувалось для ув'язнення повстанців проти польської шляхти. Коли у 1793 році Поділля стало частиною території царської Росії, фортецю, що втратила оборонне значення, пристосовують під в'язницю. Тут тричі був ув'язнений Устим Кармалюк — ватажок селянського повстання на Поділлі. Про Кармалюка писав у творі «Варнак» Тарас Шевченко, який у 1846 році записав про нього перекази, перебуваючи у Кам'янці.
У 1815 році у фортеці перебував під час військової служби російський поет К.М.Батюшков, роком пізніше — поет-декабрист В.Ф.Раєвський. У 1831 році, під час епідемії холери, тут працював військовий лікар, письменник, діалектолог В.І.Даль. Замок змальовували у своїх творах М.П.Старицький, В.П.Бєляєв.
Православні церкви слід шукати в руських кварталах Старого міста. Найфотогенічніша з них — дерев'яна Хрестовоздвиженська церква на Карвасарах, найоригінальніша — Петропавлівська XVI століття. Такі храми будували лише тут, на Поділлі. Найпомітніша церква знаходиться вже на Польських фільварках: блакитні бані Георгіївського храму добре проглядаються майже з усіх боків Старого міста. А найпомпезніша — у сквері поблизу міської ради.
Від часів, коли 40 відсотків населення міста становили євреї, збереглася лише велика робітнича синагога поблизу Гончарної башти. Зараз тут ресторан «Стара фортеця».
Крім «великої трійці» (замку, катедри, ратуші) збереглися унікальні гідротехнічні комплекси Руської та Польської брам, які охороняли місто з півночі та півдня майже 500 років тому, і були принаймні з дахами.
Зараз найромантичніші куточки Кам'янця прискореними темпами перетворюються на руїни, до їх лав от-от долучиться величезна 7-поверхова башта Баторія та батарея Святого Андрія у вірменських кварталах міста. Сюди не водять туристів, хоча саме у таких місцях дух середньовіччя зберігся найкраще...
Тож, не втрачайте часу! Кам'янець чекає на вас.
(Укрінформ).